Їду на візочку, женусь за сонцем, мов птиця,
Вздовж набережної, де води розлиття.
Тут чайки та лебеді — вічна криниця,
Місця, де черпаю натхнення й життя.
Дивлюсь на дерева, на небо і зелень,
Зігрітий промінням святим із висот.
Хоч важко від слів буває найближчих,
Я серцем прощаю крізь тисячі скорбот.
Буває, сльоза набіжить від колишнього болю,
Та сонячний промінь ласкаво той сум проганяє.
Мій Батько небесний тримає в руках мою долю,
І спокоєм душу назавжди мені зігріває.
Ісус – мій Господь, в Спасителя щиро я вірю,
Він радість дарує, що світлою сяє, як день.
І жодні хвороби не зможуть зламати довіру,
Бо Він — мій покров і єдине джерело пісень.
А я лечу на крилах віри і надії,
Де світло Господнє розвіює біль.
І спокій небесний у серці ясніє,
Бо Бог — мій притулок, мій якір і ціль!